Сьогодні День народження Шевченка, а я читаю Забужко.Цитата з того, що, певно, сподобалося б і йому:„...то був перший український мужчина. Направду - перший. Перший готовий - кого не треба було вчити української мови, тябричити йому на побачення, виключно аби розширити спільний внутрішній простір порозуміння, книжку за книжкою з власної бібліотеки (Липинський, Грушевський, і про Горську він також не чув, ані про Світличного, за ним були зовсім інші шістдесяті, добре, я тобі завтра принесу!), а в часі любовного воркотанні мимобіжно згадавши „Не захист мрій – блаженний дім...”, тут-таки запускатися в півгодинний коментар про життя і творчість автора – це, знаєш, був у тридцяті такий поет на Західній Україні, - і отак, хай йому грець, все життя! – професійна українізаторка, наче ще по одному органу їм усім нарощуєш, коли-небудь наша незалежна, чи радше ще-не-вмерла, якщо до того часу ще не вмре, мала б запровадити якусь спецвідзнаку – за кількість українізованих койко-місць, ти б їм загартала список тобою навернених!”У нее сложный язык и я впервые поняла, что имела в виду oksa_lviv, говоря мне: «У тебе така літературна мова, мені аж соромно!” Я-то считала, она сленг или русизмы имеет в виду. А дело в другом – я почему-то никак не могу сказать «буцім-то», только «ніби-то». Вот уж и не знаю, с чем это связано. Еще пожить в России, и буду как украинская диаспора в Америке – изъясняться исключительно архаизмами.Но в целом Забужко молодец. Хотя бы тем, что я устыдилась, и твердо пообещала себе записаться в украинскую библиотеку. Навскидку из украинской поэзии (ну, кроме «Як помру, то поховайте…») вспоминается исключительно Contra spem spero.

Ранее | Позже